ПОИСК
Політика

Олігархи в Україні вже не ті

13:02 30 березня 2018
Інф. «ФАКТІВ»
Британский політолог Тарас Кузьо про те, чому зараз, як раніше, не має теплих стосунків між президентом і олігархами

Україну прийнято називати країною, якою досі керує невелика група олігархічних сімей. Таке судження базується на припущенні, що президент Порошенко ніколи не намагатиметься обмежити владу олігархів, адже сам був дрібним олігархом. Однак ця думка невірна, адже з часів Євромайдану багато чого змінилося. Одна з таких змін проявилась у тому, що теплих стосунків між президентом і олігархами більше не існує.

Президента Порошенка немає у переліку мільярдерів, що його складає журнал «Forbes», бо його статки за останні роки скоротилися більш ніж удвічі: з 1,6 мільярдів доларів у 2014 році до 589 мільйонів доларів у 2017 році. Він — перший український президент, який не примножує багатства на високій посаді. Зазвичай українські президенти покидали свій кабінет набагато заможнішими, ніж коли їх вперше обирали на цю посаду.

Під час президентства Віктора Януковича найбільше збагатилися два олігархи — Рінат Ахметов і Дмитро Фірташ. Сьогодні вони не мають впливу на президента. Ахметов позбувся багатьох активів на територіях Донбасу, що перебувають під контролем так званих «ДНР» і «ЛНР». Він також перебуває в немилості, бо його підозрюють у тому, що навесні 2014 року він зберігав нейтралітет або навіть допомагав антимайданівським силам, які потім перетворились на проросійських бойовиків. До травня 2014 року Ахметов не виводив робітників своїх численних підприємств на вулиці, щоб протистояти проросійським протестувальникам, та й тоді це трапилося лише у південному портовому місті Донецької області Маріуполі, яке перебуває під українським контролем.

Фірташ знаходиться під домашнім арештом у Відні, очікуючи розгляду запитів від США й Іспанії на його екстрадицію. Ці держави прагнуть його судити за звинуваченнями у корупції (США) та відмиванні коштів у змові з російськими злочинними угрупуваннями (Іспанія). В даний час існують кримінальні розслідування щодо ухиляння від сплати податків низкою підконтрольних українському олігарху Фірташу підприємств: ПРАТ «Сєвєродонецьке Об'єднання Азот», ПАТ «Азот», ПАТ «Рівнеазот», ДП «Хімік», а також щодо організації діяльності низки фіктивних підприємств та підконтрольних страхових компаній.

Фірташ — керівник українського газового лобі — незаконно отримав шалені доходи завдяки газовим посередникам «Eural-Trans Gas», «RosUkrEnergo» і «OstChem», які він контролював спільно з російською державною енергетичною компанією «Газпром». Отримані прибутки олігарх використовував, аби купувати політиків, незалежно від їхніх політичних уподобань: і героя «помаранчевої революції» Віктора Ющенка, і антигероя двох революцій Януковича. Найбільшим успіхом газового лобі стала інфільтрація в Партію регіонів, що надавала донецькому клану політичний захист, та призначення свого олігарха Сергія Льовочкіна главою президентської адміністрації Януковича.

Віктор Пінчук завжди був найбільш прогресивним українським олігархом і активно поводив себе на міжнародній арені, аби покращити власний імідж. Щорічно Пінчук організовував конференцію «Ялтинська європейська стратегія» (яка з 2014 року відбувається в Києві). В ній брали участь багато поважних політиків світового масштабу, в тому числі колишній прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер і колишній президент США Білл Клінтон. Як і інші олігархи, Пінчук завжди підтримував обидві сторони, аби в будь-якому випадку лишитися у виграшному положенні, тому він робив великі пожертви і для бібліотеки Білла Клінтона, і для виборчої кампанії Дональда Трампа. Після 2014 року промислові активи Пінчука впали у вартості внаслідок того, що Росія закрила свій ринок для його стальних труб. Певний час Пінчук залишався в тіні, однак у грудні 2016 р. він написав статтю для «Wall Street Journal». Цю публікацію піддали шаленій критиці представники українських політичних еліт за висловлені в ній заклики укласти угоду з Росією на кшталт тієї, яку Трамп пропонував під час своєї виборчої кампанії, що створило би серйозну загрозу суверенітету України.

До 2014 року українські олігархи ніколи не переходили в опозицію до президента. Єдиним винятком був прем’єр-міністр Павло Лазаренко наприкінці 1990-х років. Його спроба скласти конкуренцію президентові Леоніду Кучмі провалилася. І після того як парламент позбавив Лазаренка імунітету від переслідувань, він утік і отримав притулок у США. Однак у Сполучених Штатах бувшого високопосадовця засудили до тюремного ув’язнення (відбув його у 2006−2012 роках) за відмивання грошей.

Сьогодні вперше в українській історії багато українських олігархів перебувають в опозиції до президента. Список мільярдерів «Forbes» налічує сімох українців, троє з яких — Ігор Коломойський, Генадій Боголюбов і Вадим Новинський — займають опозиційну нішу. Коломойський і Боголюбов — давні бізнес-партнери з Дніпра (колишнього Дніпропетровська). Новинський — пов’язаний із Москвою проросійський політик і депутат «Опозиційного блоку», парламентської фракції, яка об’єднує колишніх членів дискредитованої Партії регіонів, що розвалилась після втечі з України Віктора Януковича.

Навесні 2014 року Коломойський виявився єдиним українським олігархом, який став на захист України від російської агресії. Президент Порошенко призначив його головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації — регіону, що межує з Донбасом. Коломойський особисто фінансував створення кількох добровольчих батальйонів, воювавших з проросійськими бойовиками у той час, коли в Україні практично не було боєздатної армії. Він навіть пропонував нагороду в 10 тисяч доларів за кожного схопленого російського солдата. Серед бійців із Дніпропетровської області кількість загиблих у 3−4 рази перевищує вихідців з інших регіонів.

Здійснивши такий патріотичний вчинок, Коломойський сподівався, що його, як і раніше, нагородять за допомогу в протидії російській агресії. Безкорисливість ніколи не спадала йому на думку: якось Коломойський заявив, що «ері олігархів настав кінець», тому що «зараз час одного олігарха». Він натякав, що президент Порошенко має зробити його єдиним топ-олігархом, віддячивши йому за вірність рідній країні.

Однією з важливих вимог Коломойського було продовження контролю над «Укранафтою» і «Укртранснафтою» — номінально державними компаніями, що займаються видобутком нафти і управлінням нафтопроводами. Завдяки контролю над 42% акцій «Укрнафти» Коломойський обирав лояльних керівників і членів правління цієї компанії. «Укрнафта» продавала нафту фірмам-посередникам, контрольованим групою «Приват», за цінами нижче ринкових на щомісячних аукціонах, до участі в яких конкурентів просто не допускали. «Приват» контролював і єдиний діючий в Україні нафтопереробний завод у Кременчуці.

Контроль 42% акцій «Укрнафти» з боку Коломойського дозволяв йому та його олігархічним партнерам отримувати неймовірну корупційну ренту. Для прийняття рішень на зборах акціонерів мали бути присутні власники як мінімум 60% + 1 акції, однак тільки-но виникали спроби змінити правління компанії, акціонери від «Привату» (які контролювали 42% акцій) просто не з’являлися на збори, чим унеможливлювали кворум. «Приват» також використовував свій контроль над акціями, аби не допускати виплати дивідендів з боку «Укрнафти» на суму в мільярди доларів.

Після 2014 року усунення корупційних схем в українському енергетичному секторі стало важливою передумовою відновлення фінансової допомоги з боку МФВ і ЄС. Це означало, що влада повинна була припинити викачування коштів з «Укрнафти» і державної енергетичної компанії «Нафтогаз» олігархами. Парламент ухвалив зміни до законодавства, зменшивши кворум для ухвалення рішень акціонерами до 50% + 1 акції, зробивши подальший непрямий контроль «Укрнафти» з боку Коломойського неможливим. Парламент також встановив жорсткіший контроль над «Укртранснафтою» та усунув голову його правління Олександра Лазорка, який був ставлеником Коломойського. «Нафтогаз» був дійною коровою для президентів з часу його створення у 1998 року і напередодні Євромайдану з’їдав до 5% ВВП України у формі державних субсидій. Сьогодні «Нафтогаз» — найбільший платник податків в Україні.

Словесні перепалки між Коломойським і президентом Порошенком невдовзі переросли в озброєний конфлікт поблизу київських офісів «Укрнафти» і «Укртранснафти» у березні 2015 року. Народний депутат і колишній журналіст-розслідувач Сергій Лещенко тоді зауважив, що «це нагадує перший етап військового перевороту». Ці події стали прямим викликом для Порошенка, і він мав його подолати, аби не втратити контроль над ситуацією в країні.


Коломойського усунули з посади губернатора Дніпропетровщини, і його вплив почав стрімко слабшати. В «The Financial Times» це назвали «приборканням олігарха», зауваживши, що «конфлікт між двома найпотужнішими політичними фігурами України, які колись були відданими соратниками, став справжнім політичним землетрусом».

Однак на цьому їхнє протистояння не завершилось. У грудні 2016 року Національний банк України націоналізував «Приватбанк», який був заснований у 1992 року і з того часу став найбільшим приватним кредитором в Україні й охоплював чверть усіх депозитів української банківської системи. Коломойський, маючи швейцарський паспорт, утік до Швейцарії, де він володіє палацом на березі Женевського озера. Фірма «Kroll Associates», найнята Національним банком України для проведення розслідування, виявила, що «Приватбанк» відмив коштів на суму 5,5 мільярдів доларів протягом останніх десяти років — у часи урядів Тимошенко (2005, 2007−2010 рр.), Януковича (2006−2007 рр.) і Миколи Азарова (2010−2014 рр.).

Вплив олігархів досі дуже помітний на українському телебаченні, де Коломойський (канал «1+1»), газове лобі («Інтер»), Ахметов («Україна») і Пінчук («ICTV», «СТБ» і «Новий канал») контролюють більшість електронного контенту. Однак це відображає олігархічний плюралізм, адже ці канали не говорять в унісон і не мають спільної стратегії по відношенню до Порошенка. Деякі з них, зокрема «1+1», займають дуже критичну до президента позицію.

У парламенті політичне представництво олігархів суттєво скоротилося, тоді як вплив малого і середнього бізнесу помітно зріс. Під час президентства Януковича Партія регіонів контролювала половину парламенту, а зараз її спадкоємець «Опозиційний блок» має лише 43 депутатів (від загального числа у близько 430 депутатів), лояльних до газового лобі й Ахметова. Вплив Коломойського обмежується двома депутатськими групами «Воля народу» і «Відродження», що налічують 42 парламентарів.

Українська політична й економічна системи більше не перебувають під контролем тісного союзу президента й олігархів. Ахметов вже не «господар Донбасу», не існує і його політичного інструменту — Партії регіонів. Пінчук відійшов від політики і зменшив свою присутність в економіці. Коломойський переховується у Швейцарії від українських правоохоронців, які розшукують його за відмивання коштів через «Приватбанк». А Фірташ перебуває під «домашнім арештом» в готелі «Ritz» у Відні, намагаючись уникнути екстрадиції до Іспанії чи США.

814

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.